Спілка > Публiкацiя

Людмила Опришко: “Джерела журналіста – це священна корова. Якщо її чіпати, потерпатиме суспільство”

Служба інформацii НСЖУ
Понедiлок 11 Лютого 2019
Людмила Опришко: “Джерела журналіста – це священна корова. Якщо її чіпати, потерпатиме суспільство”

Торік Печерський райсуд Києва надав Генеральній прокуратурі доступ до телефонних комунікацій журналісток Наталки Седлецької та Христини Бердинських. Він дозволив слідчому отримати інформацію про всі телефонні контакти журналісток за 17 місяців у справі про можливе розголошення державної таємниці та інформації досудового розслідування директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артемом Ситником.

Ці дії українських суддів збурили медіаспільноту й міжнародних партнерів України. У справу втрутився Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), який удруге за свою історію використав 39-те правило свого Регламенту про невідкладні тимчасові забезпечувальні заходи стосовно ст. 10 Конвенції. На один місяць він зобов’язав українську владу повністю утриматися від доступу до даних з телефону пані Седлецької, а в жовтні продовжив дію цих тимчасових заходів безстроково.

Чому важливо захищати джерела журналістів та які наслідки від кроків Генпрокуратури – розповідає адвокатеса, медіаюристка «Платформи прав людини» Людмила Опришко, яка захищає в українських судах журналістку «Нового времени» Христину Бердинських.

– Пані Людмило, нагадайте суть справи, у якій Генпрокуратура звинувачує директора НАБУ Артема Ситника в розголошенні державної таємниці.

– За матеріалами слідства, Артем Ситник начебто провів таємну зустріч із журналістами. Хто був присутній на ній, наразі невідомо. Але слідство вважає, що під час цієї зустрічі були Наталка Седлецька, Христина Бердинських та  ще кілька людей. На ній начебто директор НАБУ оголосив деякі матеріали, пов’язані з проведенням негласних слідчих розшукових дій.

Мова йшла про розслідування кримінальної справи стосовно колишнього військового прокурора, а нині заступника начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Генпрокуратури Костянтина Кулика. У цій справі здійснювалося спостереження за його цивільною дружиною Іриною Німець і записували її розмови. У матеріалах слідства йдеться, що начебто Ситник під час цієї зустрічі оголосив слова, які говорила цивільна дружина Кулика в бесіді зі своєю подругою. У розмові йшлося про набуття майна під час перебування в стосунках із Куликом.

Оскільки ця інформація була віднесена до державної таємниці, то слідство вважає, що Ситник розголосив відомості, віднесені до державної таємниці. Після цього їх розсекретили.

– Чи викликали Христину Бердинських на допит?

– Так, і Христина Бердинських, і Наталка Седлецька були на допиті. Але журналістки працюють за стандартами й оберігають свої джерела. З посиланням на ст. 65 Кримінального процесуального кодексу вони повідомили слідчим, що не можуть давати відповіді на їхні запитання стосовно інформації, наданої на умовах конфіденційності.

– Чи підтвердили вони слідчим, що зустрічалися з ним?

– Вони цього не підтвердили. Вони сказали, що не можуть про це говорити. Журналістки наголошують, що це їхня професійна таємниця, яку вони зобов’язані охороняти, і не надавали жодних свідчень навіть про те, була чи не була зустріч з Артемом Ситником. Ця професійна таємниця охороняється законом, і вони скористалися цим правом, тому до них немає претензій. Слідство погодилося, що це їхнє право, але всупереч європейським стандартам воно пішло іншим шляхом, вирішивши розкрити цю таємницю. Ти не можеш свідчити, а ми зараз візьмемо й отримаємо інформацію про всі твої телефонні дзвінки, листування, геолокацію і самі без тебе все проаналізуємо і з’ясуємо.

– Коли стало відомо про рішення Печерського райсуду, яке надає слідчим доступ до комунікацій з мобільного телефону Наталки Седлецької, багато читачів запитували: «А що, журналісти – священні корови? Чому слідчі не можуть отримати дані з їхніх телефонів?» Зрештою навіть і журналісти можуть скоювати злочини. Що в цій ситуації дивного і де пролягають межі у приватності журналістів?

– Тут тонка межа, і кожну конкретну ситуацію суд має ретельно досліджувати.

По-перше, журналісткам ніхто не висував підозру в скоєнні злочину. По-друге, професійні інтереси журналіста мають не меншу цінність для суспільства, ніж інтереси з розкриття злочинів. Якби священик розповідав, що йому сказали на сповіді, що б тоді робили парафіяни? Хто б тоді ходив до нього на сповідь? Що було б, якби адвокат розкривав інформацію, почуту від клієнта? Чи міг би такий правник стати справжнім захисником? Чи довірив би йому клієнт свої таємниці? Так само і з журналістами. Не можна руйнувати певні взаємини довіри, які будуються між журналістом і його джерелом. Інакше джерела перестануть повідомляти важливу інформацію, а журналісти не зможуть виконувати свою роль сторожового пса демократії.

Не все дозволено журналістам. Але захист джерел – це та священна корова, яку не можна чіпати. Тому що журналісти в демократичному суспільстві, на відміну від тоталітарного, – це представники громади, які слідкують за дотриманням владою законів, норм моралі, етики тощо. І вони повинні мати свої джерела, зокрема і серед державних службовців. Якщо цей канал перекрити, то не буде жодної сили, яка б могла протистояти незаконній поведінці представників влади.

Порушення таємниці джерел може призвести до того, що інформатори стануть відмовлятися від співпраці з журналістами. Вони можуть сказати: «Як я можу тобі надати інформацію, якщо завтра слідчий відкриє справжнє чи надумане кримінальне провадження, піде в суд і отримає всі контакти. Ти ж навіть знати про це не будеш. Він дізнається, що я з тобою контактував і в мене будуть неприємності».

Отже, подібні прецеденти створюють загрозу для роботи всіх журналістів в Україні. Вони справляють так званий «охолоджувальний ефект». Від цього страждатиме все суспільство, бо не зможе отримувати важливої інформації, нерідко – життєво важливої. Таке суспільство не зможе розвиватися, прогресувати, наявні проблеми будуть лише накопичуватись і консервуватись, а не вирішуватись. Тому це небезпечно.

– З чим ще ви не погоджуєтесь у клопотанні слідчого про отримання даних з телефонів журналісток?

– Слідчий Руслан Іжук попросив інформацію з мобільного телефону Христини Бердинських за рік і сім місяців. Але наскільки це виправдано? Якщо слідчий встановив, що витік інформації стався влітку 2017 року, то навіщо брати інформацію про комунікації журналіста за рік до того і ще три місяці після того? Я в цьому вбачаю лише одне – з’ясувати контакти. Після цього можна порівняти інформацію з матеріалами журналістки і зрозуміти, хто міг бути її джерелами. Отже, хоч як крути, а виходить, що основна мета слідства – встановлення журналістських джерел.

А тепер погляньмо на інший бік питання. У разі задоволення клопотання слідчого останній отримує інформацію про телефонні дзвінки великої кількості людей, які контактували з журналістом за ці 17 місяців. Отже, відбувається втручання і у їхнє спілкування та приватне життя. Звідси запитання: а права та інтереси цих людей хтось враховував? Насправді – ні. Про це ніхто й не думав.

Наступна проблема полягає в тому, що слідчим, на мій погляд, не доведено потреби в отриманні відомостей про телефонні комунікації журналісток.

Слідчі кажуть, що їм це необхідно лише для того, щоб встановити точну дату, коли відбулася зустріч керівника НАБУ з журналістами. А якщо її не встановлять, то що? Нічого страшного не станеться, якщо в матеріалах справи буде фігурувати певний період, у який стався злочин. Таке зустрічається у вироках судів. Отже, мета не виправдовує застосованих засобів.

Про надмірність вимог слідчого свідчить і те, що після розголосу цього інциденту в пресі Руслан Іжук, як пишуть ЗМІ, сам скоротив обсяг інформації, яку він попросив у оператора. Виходить, він легко міг обійтись і меншою кількістю даних. То навіщо ж запитував так багато? Адекватних пояснень ми не почули.

У справі Христини Бердинських Апеляційний суд м. Києва повністю скасував рішення суду першої інстанції і передав справу на новий розгляд. Коли її почали повторно розглядати, слідчий заявив клопотання, яке нас дещо здивувало. Він попросив зупинити провадження до того часу, поки Європейський суд з прав людини ухвалить рішення у справі Наталки Седлецької.

ЄСПЛ розглядає справи роками, навіть якщо вони пріоритетні. Зараз він скерував справу на комунікацію з урядом України, який за три місяці повинен підготувати свою відповідь. Потім ці документи надішлють адвокату Наталки Седлецької. Їм суд у Страсбурзі також надає час для заперечень. Після цього ще раз усі відповіді надсилаються уряду. На все це йде чимало часу. А отже, якщо слідчий може чекати так довго, то чи має він реальну потребу в отриманні інформації про телефонні комунікації журналістів? Думаю, що ні. Якщо досудове слідство можна проводити кілька років без цієї інформації, значить, вона не потрібна.

– Чому 26 вересня минулого року Апеляційний суд Києва повернув справу на новий розгляд?

– Під час розгляду цієї справи Печерський райсуд у серпні 2018 року не робив технічного запису. В журналі судового засідання йшлося, що засідання оголошено продовженим. Суд апеляційної інстанції розтлумачив це таким чином, що журнал судового засідання є неповним, адже відсутня інформація про початок судового розгляду. А отже, сталося порушення процедури розгляду справи і, як наслідок, скасування ухваленого рішення.

Окрім цього, апеляційний суд звернув увагу й на те, що в день розгляду клопотання слідчий Руслан Іжук попросив провести судові слухання без нього. Тоді як закон вимагає, щоб слідчий у судовому засіданні особисто переконав слідчого суддю в необхідності задоволення його клопотання. Це порушення процедури також було враховано колегією суддів.

На мою думку, Апеляційний суд м. Києва скористався формальними недоліками оформлення справи, щоб не брати на себе відповідальності й не ухвалювати рішення по суті. Сказали, мовляв, от у суді першої інстанції і доводьте свою позицію. У Печерському райсуді тепер цю справу розглядає суддя Володимир Карабань.

– А як відреагував суддя Карабань на клопотання слідчого призупинити розгляд його клопотання до того часу, коли зі справою головної редакторки «Схем» визначиться ЄСПЛ?

– Після того як Руслан Іжук його оголосив, а ми висловилися проти його задоволення, суддя зробив перерву. Наступні засідання вже двічі переносилися. Чергове слухання призначили на 14 лютого, за півгодини закінчення роботи суду – на 17:30. Справа слухатиметься за адресою провулок Хрестовий, 4, м. Київ.

Я вважаю, що це резонансна справа і тому не можна ухилятися від ухвалення рішення.

– Про що свідчить відсутність технічного запису під час засідання в суді першої інстанції?

– У процесуальному кодексі є положення, відповідно до якого, якщо в суд не з’явилася жодна сторона, суддя може розглядати справу без застосування засобів технічної фіксації. Інакше кажучи, технічний запис у таких випадках не виготовляється.

У цій справі в центрі уваги було й таке питання: як можна серйозно розглянути клопотання слідчого про доступ до інформації щодо телефонних комунікацій журналістки за п’ять хвилин, як зазначено в журналі судового засідання? Такий надшвидкий розгляд справи також поставив під сумнів законність судового рішення і переконав у необхідності його скасування.

У клопотанні Руслан Іжук зазначав, що Христина Бердинських є журналісткою. Це говорить про те, що суддя В’ячеслав Підпалий, розглядаючи подання слідчого, повинен був орієнтуватися не тільки на інтереси слідства, але й подбати про захист журналістських джерел та інших інтересів, які конкурують. Саме в цьому й полягає судовий контроль за слідством. Але суд не звернув на це жодної уваги. Як на мене, така ситуація ставить під сумнів наявність в Україні реального судового контролю за діяльністю правоохоронних органів.

І це мене дуже бентежить. Непокоїть і те, що в апеляційному суді прокурор навіть не приховував, що подібні клопотання розглядаються зазвичай три-п’ять хвилин, що такою склалася вже судова практика.

– У справі Наталії Седлецької суд хоч і обмежив доступ до мобільних даних журналістки, але дозволив отримати доступ до її геолокації. Чи задовольняє таке рішення спільноту медіаюристів?

– Ні. Слідчий вказав конкретний периметр, який його цікавить, і просив повідомити, чи була журналістка в цьому місці в певний момент. У цій локації знаходиться приміщення НАБУ. Але зазначена інформація не може бути використана як доказ у кримінальному провадженні. Адже, навіть якщо журналістка перебувала у визначеному слідчим кварталі, це не доводить, що вона була на зустрічі, оскільки це був доволі великий периметр. Цей метод збору інформації невиправданий. Він не здатен підтвердити факт, який хоче встановити слідчий.

З іншого боку, доступ до даних за рік і сім місяців дозволяє легко відслідковувати маршрут пересування і місця, в яких найчастіше перебуває журналістка. Це дасть змогу визначити, де вона зустрічається з інформаторами, слідкувати за нею та знімати інформацію. Це більше створює ризики для журналістки, аніж дає результат для слідчого.

– Адвокати Наталки Седлецької надіслали до ЄСПЛ скаргу в 500 сторінок. Ви плануєте звертатися до суду в Страсбурзі? На якому етапі ви можете це зробити?

– Справа Христини Бердинських наразі відмінна від справи пані Седлецької. Суд апеляційної інстанції повністю скасував рішення Печерського райсуду. Наразі у слідчого немає законних підстав отримувати інформацію з телефону Христини, а головне, використовувати її як доказ у кримінальному провадженні стосовно директора НАБУ. Та проблема в тому, що це рішення апеляційного суду оголосили за один день до закінчення дії рішення Печерського райсуду. Тобто слідчий уже мав місяць часу, за який він міг отримати ці дані. Тепер виникають дві проблеми, які можуть спонукати нас звернутися до ЄСПЛ.

Перша стосується долі цих матеріалів. Якщо їх отримали, де вони тепер перебувають? Чи їх знищили? Ми хочемо це з’ясувати. Прокуратура сказала, що вона не надає інформації через таємницю слідства. Ми спробуємо використати механізм Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який має контролювати захист персональних даних. Але я не знаю, наскільки Омбудсман адекватно діятиме в цій ситуації.

Ми скаржитимемося до ЄСПЛ, якщо влада не надасть відомостей, чи отримала вона доступ до даних Христини, або якщо не отримаємо докази їх знищення. Така відповідь прокуратури нас не влаштовує, адже ми маємо захистити право журналістки не розкривати своїх джерел.

Мене турбує, що правоохоронці прикриваються питанням таємниці слідства. Немає жодних критеріїв, що належить до таємниці слідства, дуже великі межі розсуду слідчого. Як на мене, це невиправдано і доволі небезпечно, бо це повністю залишається поза контролем суспільства.

По-друге, нам відкриється шлях до ЄСПЛ, якщо Печерський райсуд повністю або частково задовольнить клопотання слідчого, вдруге надавши дозвіл на доступ до телефонних комунікацій журналістки. У разі такого рішення ми спробуємо використати ще раз процедуру апеляційного оскарження, бо перший раз це спрацювало, а вже потім – подамо скаргу до ЄСПЛ.

– Чи потрібен в українському законодавстві запобіжник від подібних випадків? Як би він мав виглядати?

Ці два кейси показали, що в Україні немає справжнього судового контролю за діяльністю слідчих і не забезпечується надійний захист журналістських джерел.

Було б добре, якби у Кримінально-процесуальному кодексі прямо прописали заборону на доступ до відомостей про телефонні комунікації журналістів так само, як у ньому вказано, що журналіста не можна допитувати як свідка про інформацію, надану на умовах конфіденційності.

Але, з іншого боку, є проблеми в правозастосовній практиці. На численних тренінгах ми звертаємо увагу, що не можна розкривати журналістських джерел, розповідаємо про практику ЄСПЛ. Але судді, прокурори та слідчі не розуміють, як це застосовувати в українських реаліях. Я бачила щире здивування правоохоронців: «А чому ви так б’єте на сполох? Якщо так можна до всіх. Закон же ж нам не забороняє». Навіть генпрокурор Юрій Луценко дивувався, чому це журналісти не можуть поступитися своєю приватністю для того, щоб ми розкрили злочин.

У цьому разі треба діяти в декількох напрямах – поширювати практику ЄСПЛ та вносити зміни до закону. Важливо також сформувати нашу українську судову практику, зробити прецедент, який потім стане орієнтиром для всіх інших аналогічних справ.

Микола Мирний, журналіст

 

Спілчанські новини

«Зеленський VS Порошенко: результати медіамоніторингу другого туру виборів»// НСЖУ, 19.04.2019

У п’ятницю, 19 квітня 2019 року, об 11:00 в ІА «Укрінформ» (вул. Б.Хмельницького 8/16), коаліція громадських організацій «Комісія з журналістської етики», «Платформа прав людини», «Український інститут медіа та комунікації» та «StopFake» за підтримки проектів Ради Європи провели прес-конференцію щодо висвітлення в медіа передвиборчої кампанії напередодні другого туру виборів Президента України за період з 01 по 12 квітня 2019 року.

Допоможімо врятувати життя талановитого журналіста й батька двох донечок!// НСЖУ, 19.04.2019

Дмитро Демиденко – талановитий журналіст, який працює на кременчуцькому телебаченні (а полтавській глядач добре пам'ятає Дмитра з його спортивними й ранковими програмами в ефірі каналу "Лтава") потребує нашої допомоги.

Найкращі юнкори України взяли участь у відкритті ХІ Міжнародного юнкорівського зльоту в Миколаєві// НСЖУ, 19.04.2019

Майже 200 юнкорів і керівників юнкорівських груп з усіх куточків України приїхали до Миколаєва для того, щоб взяти участь у ХІ Міжнародному юнкорівському зльоті та урочистій церемонії нагородження переможців ХХІІ Міжнародного конкурсу шкільних медіа.

Конкурс для журналістів, які пишуть про ОТГ та земельні ресурси// НСЖУ, 19.04.2019

Фонд Східна Європа в партнерстві з Національною спілкою журналістів України приймають журналістські матеріали, які висвітлюють питання важливості обліку та ефективного використання земельних ресурсів об’єднаних територіальних громад (ОТГ) для покращення можливостей власного економічного розвитку.

Партнери