Спілка > Публiкацiя

Віктор Чамара: Остання шана

Служба інформацii НСЖУ
П'ятниця 07 Вересня 2018
Віктор Чамара: Остання шана

Чим запам’ятався колегам український журналіст Віктор Чамара, який очолював «Укрінформ» з 1999 по 2011 роки

4 вересня не стало Віктора Федоровича Чамари – багаторічного генерального директора Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ». Половина його майже 66-річного життя пов’язана з нашим агентством, куди він прийшов одразу після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка і працював тут 33 роки. Починав репортером, пройшов усі проміжні посади, 12 років очолював Укрінформ.

Працював би й далі, та влада Януковича, за рік до пенсії, позбавила його улюбленої роботи. Просто викликали і сказали: пиши заяву, бо буде гірше. Він не став боротися з системою, написав. Але чиновники не вдовольнилися заявою. Дві вельми поважні перевірки працювали по кілька місяців в агентстві, аби щось накопати на звільненого генерального. А після цього ще кілька років його викликали в суди, закидаючи всілякі звинувачення.

Колектив Укрінформу боровся за репутацію Віктора Федоровича Чамари. Ми писали листи, ходили по судах. Згодом усі справи щодо нього були закриті: адже жодне звинувачення не знайшло підтвердження.

Проте, в нас не звикли вибачатися, та й вибачатися було нікому – усі опоненти зникли, хто – з владних структур, а хто взагалі з країни.

З 2011 року Чамара працював у "Голосі України", але Укрінформ завжди залишався його любов’ю. А він – нашою. Чому? На це сьогодні відповідають люди, які з ним працювали, дружили, знали чи просто стикалися по життю.

Наталія Костіна, головний редактор Головної редакції зарубіжної інформації та іномовлення Укрінформу

- Підтримав і повірив. Так багато хто з колишніх та й нинішніх співробітників Укрінформу може сказати про Віктора Федоровича. Побачив і розкрив потенціал молодих журналістів, якого вони ще самі не відчувають. Навчив молодих керівників і довірив їм нові справи. І при цьому глибоко поважав і використовував досвід тих, під керівництвом яких і сам зростав.

Навчав і водночас не зупинявся у власному розвитку, виведенні агентства знов і знов на новий рівень, у тому числі за кордоном.

Він заклав фундамент кількох унікальних напрямів, якими на сьогодні може пишатися Укрінформ. За керівництва Віктора Федоровича в агентстві з’явились перші іномовні версії, сформувалася потужна міжнародна редакція з мережею закордонних кореспондентів. Це справа, яка розвивається, і це пам’ять, яка не зникне.

Юлія Сущенко, головний випусковий відділу моніторингу та інформаційної роботи із закордонними українцями Головної редакції зарубіжної інформації та іномовлення від імені Романа Сущенка

- Віктор Федорович Чамара залишив вагомий слід у житті власного кореспондента Укрінформу в Франції Романа Сущенка, адже саме за його керівництва агентством був відкритий корпункт у Парижі. А після того, як Романа Сущенка незаконно затримали у РФ, а потім засудили, Віктор Федорович підтримував його, писав листи, докладав зусиль для вирішення цієї складної ситуації, за що йому велика подяка. Він завжди вірив у батька і не перестав це робити навіть коли Роман Сущенко потрапив у біду. Батько завжди вважав Чамару своїм вчителем, великим авторитетом у журналістиці та прикладом, про що згадував у листах.

Власне, і мені пощастило працювати під керівництвом Віктора Федоровича, спостерігати за його майстерністю у відрядженні та в агентстві. Кар'єрний шлях, який він пройшов – від оглядача до директора агентства – надихає та є прикладом для багатьох журналістів. Світла пам'ять йому!

Дмитро Шкурко, власкор Укрінформу

- Для мене, колишнього армійця, Віктор Федорович Чамара був першим наставником у цивільному житті. Він вчив всіх нас, журналістів, цінувати кожне слово, в найтемніші часи повертав віру в себе, в довіру й порядність. Він наполегливо й терпляче будував Укрінформ, який щедро залишив нам у спадок. Завдяки його невгамовній енергії, часто всупереч обставинам та спротиву, відбулося відкриття міжнародної кореспондентської мережі. Це факт історії нашої країни, яку він творив власним розумом та душею.

Низький уклін. Серце крається. Ми пам‘ятаємо.

Ольга Танасійчук, власкор Укрінформу в Німеччині

- На роботу в агентство я прийшла тоді, коли Віктор Федорович тільки-тільки став першим заступником генерального директора. Запам'яталося, як він переживав, відправляючи мене в перше закордонне відрядження до Китаю – чи впораюся. Говорив слова напуття, радив...

Пам'ятаю, як радів колектив Укрінформу, коли Чамару призначили генеральним керівником – свій! Він і був своїм у рідному колективі, намагався берегти людей, яких знав багато років. Намагався, як міг, у непростих умовах конкуренції на медіа ринку утримувати агентство на рівні.

Оксана Носкова, заступник генерального директора Укрінформу

- Відповідальний керівник, чудовий наставник і просто небайдужа до чужого горя людина. Для нього агентство було рідною домівкою, другою родиною, з якою щиро радів успіхам колег і підтримував їх у тяжкі часи. Завжди дивувалися з колегами, як попри щоденну зайнятість Віктор Федорович міг навіть при короткій зустрічі поцікавитися – як справи у дітей, родини. Адже знав практично про кожного з нас до найменших дрібниць – про наші проблеми та успіхи. Якщо у когось із нас виникала якась проблема, завжди йшли до нього за порадою чи допомогою, бо знали – вислухає і щось підкаже. І треба віддати належне – на кожного він знаходив безцінні хвилини свого часу.

Михайло Сорока, голова київської організації Національної спілки журналістів України

- Скільки драматичних ситуацій, підступних ударів випало Віктору Федоровичу на його життєвих і журналістських шляхах! Одна з таких розтяглася в часі більш як на чотири роки. У чорних душах можновладців деяких печерських кабінетів визрів намір змістити Чамару з посади генерального директора. Але підстав для цього не знаходили, бо їх, зрештою, й не було. І тоді зловмисники заслали в Укрінформ аж дві комісії: з Контрольно-ревізійного управління і Рахункової палати. Думалось їм: щось та накопають. А воно не накопувалося. Комісія з Рахункової порушень не знайшла. І тоді натиснули на КРУ. І ось «крушники» таки викопали так зване порушення.

Наприкінці 2008-го в агентстві, як і загалом в Україні, була вкрай складна фінансова ситуація. Не вистачало коштів навіть на зарплату. Частину грошей, виділених агентству на висвітлення підготовки до Євро-2012, Віктор Федорович якраз і використав для заробітної плати. Причому, із «зарплатної статті». І до того ж – тим співробітникам агентства, які працювали на цю тематику. Де тут порушення? Але КРУ висунуло звинувачення – нецільове використання бюджетних коштів. Проти Віктора Чамари відкрили кримінальну справу. Причому діяли з особливою підлістю: звинувачення обнародували на всю Україну 6 червня, у День українського журналіста.

Рідко хто насмілювався йти проти КРУ. А Віктор Федорович і агентство в цілому насмілилися. Тоді КРУ запустило нову перевірку. І знову безрезультатно. Віктор Федорович вів цей виснажливий поєдинок упродовж кількох років. І його виграв! Але скільки здоров’я це в нього забрало і якими видимими й невидимими «рубцями» лягло на його добре, чуйне, однак таке раниме, зболене серце. 4 вересня, у ніч із вівторка на середу, воно перестало битися...

Володимир Резніков, екс-перший заступник генерального директора Укрінформу

- Штришок до портрета В.Ф. Коли орава нікчем, наближених до перших осіб, добилася звільнення В.Чамари з посади, відбулася у нас із ним розмова. Зміст її приблизно такий. "Поки дійде черга до тебе, – сказав Віктор, – прошу допомогти людям пережити період адаптації".

Так з'явилися щоденні літучки в моєму кабінеті. Штрих, який розкриває Чамару як людину, віддану агентству й такого, котрий ставився до людей з повагою й турботою про них.

Нана Чорна (Оксана Павловська), колишній співробітник Укрінформу

- Сьогодні сестра повідомила – помер Чамара. Згадалося одразу, яким я його побачила вперше. 1987 рік. Він тоді був заступником генерального в Укрінформі. Взяв мене на роботу – 26-річну дівчину, яку пов'язувало з журналістикою, якщо так можна сказати, причому – з великою натяжкою, три роки роботи в Радміні УРСР, де готувала оперативне зведення.

Останній запис у трудовій перед Укрінформом – прибиральниця: потрібно було піднімати молодшого сина, який більше хворів, аніж був здоровим. Не до роботи було, а ось стаж тоді був понад усе. Та він не побоявся. Взяв. Відправив «на стажування» в команду кращих журналістів. Сподіваюся, впоралася, не підвела. Правда, вже коли очолив Національне агентство, вимагав по повній. І правильно робив, інакше з мене ніколи б не вийшла Нана Чорна.

Спасибі Вам, Вікторе Федоровичу!

Ольга Коростельова, головний редактор Головної редакції регіональної кормережі Укрінформу

- Я постійно бачу його в дорозі. За часів директорства Чамари ми кожного місяця їздили у відрядження. Крім нього, бригада складалася з керівників редакцій маркетингу, фотослужби та регіональної кормережі. Брали машину і одразу відвідували три області. Зустрічалися з редакторами видань, керівниками підприємств, представниками місцевої влади, розповідали про агентство, свою продукцію. І завжди поверталися з передплатою.

Проте, крім передплати, для Віктора Федоровича відрядження були важливі можливістю зустрічі з власкорами. У відрядженнях ти пізнаєш людину, як ніде більше. Йому було важливо знати, як власкорів сприймають на місцях, як вони позиціонують Укрінформ, чим, власне, живуть. Він із кожним кореспондентом вмів розмовляти на рівні інтересів співбесідника: з одним про книгу, що в роботі, з другим про музей, який створюється власними силами, а з третім – про картоплю, яка шалено вродила на городі. Тому кожен власкор сприймав його як друга...

Світлана Лігостаєва, кореспондент Укрінформу в Харківській області

- Від мене, регіонального кореспондента, його відділяли не тільки 500 км до Харкова, а й посада: генеральний директор, як на великому заводі, а я – рядовий, ну, може, якщо успіх по службі – старший солдат. І раптом одного вечора у мене вдома дзвонить телефон: "Добрий вечір. Це Чамара. Можеш допомогти?". Виявилося, терміново потрібні ліки, а їх випускають тільки на нашому фармацевтичному підприємстві "Здоров'я".

Звичайно, вночі все зробила, відправила поїздом, і не тому, що начальник, а тому що просив для людей. І знаєте, він став мені ближче: проста людина, потрібна була допомога – і попросив, як це зробив би кожен із нас. Між нами ніби виникла інша, неофіційна, ниточка спілкування. По роботі все залишилося як раніше, а приїду до Києва на призначену для всіх зустріч – обов'язково запитає, як справи вдома, і при цьому ще буде слухати, що я йому поспіхом розповідаю. Тому що між нами – тема родини, однаково дорога для кожного.

Коли у нього трапилися неприємності по роботі, пережив їх гідно. Пам'ятаю, в Києві був з'їзд НСЖУ, харківська група приїхала теж, я – в числі делегатів, і Чамара, хоча він уже працював викладачем в Інституті журналістики, знайшов нас, витягнув мене із загальної купи, посадив за свій стіл: "Ну, як справи?"

Зрозуміло, що хотів почути про зміни в агентстві. Говорили тільки про роботу, а вона в нашому житті – це все. Обличчя було сумне. Взяв себе в руки: "А знаєш, у мене все добре!"

В цьому була вся його сутність – та сама, справжня, чоловіча, яка не дозволяла йому опуститися, скажімо, нижче свого зростання. Це я і буду пам'ятати.

Надія Юрченко, заступник головного редактора Головної редакції оперативної інформації Укрінформу

 - Віктора Федоровича я пам'ятатиму як людину, яка дала мені другий шанс в "Укрінформі". Так вийшло, що ми з колегою прийшли працювати в державне агентство з приватної газети, де все було організовано інакше і вирішувалося швидше. Ми підписали трудову угоду на місяць, Віктор Федорович дав нам з колегою карт-бланш, і результатами був задоволений. Але трудову угоду на наступний місяць я з агентством не продовжила, бо отримала пропозицію знову ж таки з приватного журналу, від якої "не могла відмовитися".

Мені казали, що Чамара був цим неприємно здивований, але нічого не сказав. Коли через півроку я вирішила повернутися в "Укрінформ", Віктор Федорович жодним словом не згадав "про минуле". "Іди працюй, Надю!" – ото й усе, що я почула, хоча внутрішньо була налаштована на виправдання і пояснення.

Я вдячна Віктору Федоровичу за те, що він давав людям шанси у житті і в роботі. Шкода, що в мене вже не буде шансу йому про це сказати...

Олександра Федорчук, завідувач відділу моніторингу та інформаційної роботи із закордонними українцями Головної редакції зарубіжної інформації та іномовлення Укрінформу

- «Тепло й димно. Синій вечір.
Золотиться мамин сад.
Сонно стелиться на плечі
Літ прожитих листопад.

Кожна мить у нім чудова,
Кожен вчинок – на вагу.
Рідні люди й щире слово
Сіють радість і снагу...»

Ці вітальні рядки я, тоді ще «новачок» в Укрінформі, написала своєму першому «великому» керівникові Віктору Федоровичу Чамарі з нагоди його 60-річчя.

«Сама написала? Не вірю!» – з подивом і своєю фірмовою хитринкою тоді прокоментував Віктор Федорович.

Звісно сама. Адже тоді мала змогу спостерігати за Віктором Федоровичем ледь не щодня, заміняючи секретаря агентства.

Бачила, яким уважним він був до людей, як перетворював робочий кабінет ледь не на рідний дім, приходячи на роботу рано і йдучи пізно. А надихати він міг, адже був людиною з надзвичайною харизмою, відмінним почуттям гумору та добрим серцем.

Коротким видався ваш життєвий листопад, Вікторе Федоровичу... І я б із радістю писала на ваші іменини ще і ще... Але так вирішено Богом! Спочивайте з миром!

Ольга Будник, власний кореспондент Укрінформу в Туреччині

- Віктора Федоровича, кремезного чоловіка, який тоді мені здався просто богатирем, вперше побачила на співбесіді, коли влаштовувалася на роботу до агентства. До того бачила його лише на фото, й коли він підвівся з-за столу, стало дуже ніяково.

«Маєте багатий журналістський досвід, як бачу, плануєте працювати в міжнародній редакції, значить, готові до частих відряджень?», – сходу почав він грубим голосом, додаючи, що агентство – це не друковані видання, де я працювала раніше, а більш динамічна структура. Перші хвилини я лиш кивала головою і повторювала «так». Напевно, збоку то виглядало кумедно.

Як виявилося вже пізніше, за грізним виглядом ховався теплий, людяний чоловік, який із розумінням ставився до кожного, готовий відстоювати та захищати своїх працівників у будь-яких ситуаціях. Ми пам’ятаємо.... «Та ви не хвилюйтеся, все буде добре, колектив у нас чудовий, якщо що потрібно буде, допоможемо, підкажемо», – казав Велетень.

З часом, вже працюючи в агентстві, зрозуміла, що слова ті були чистісінькою правдою. Як і раніше, моя повага та теплі почуття до колективу Укрінформу зростають, чим більше працюю в агентстві. В цьому є заслуга як Віктора Федоровича, який віддав агентству 33 роки свого життя, його послідовників, так і всієї команди агентства.

Часи минають, я радію з того, що не втекла, коли багато років тому зустріла Велетня в кабінеті гендиректора Укрінформу.

Юрій Банахевич, власний кореспондент Укрінформу в Польщі

- Віктор Федорович був людиною на своєму місці! Пишу так не тому, що в нашій культурі про померлих прийнято згадувати або добре, або ніяк. Природа наділила його хорошими фізичними даними – високим зростом і міцною статурою. Але, як виявилося, це зовсім не означало грізної чи диктаторської поведінки у колективі. Широка, щира посмішка “роззброювала” його, демонструючи, що насправді – це весела, оптимістична людина з людяним підходом до кожного в колективі, а не грізний начальник, для якого важливішою є форма, а не зміст.

Спокійний, розсудливий, недріб’язковий, але, одночасно, людина, яка знала як організувати роботу і бути вимогливою. Віктор Федорович умів розуміти і довіряти людям. Люди відплачували йому тим же. Регалії, висока посада абсолютно не робили його якимсь недосяжним, незрозумілим. Цей бар’єр не відчувався. Складалося навіть враження, що він сам, і дуже свідомо, не хоче будувати “стіни” у відносинах, прикриваючись високими кабінетами і посадами. Намагався бути простим у спілкуванні, таким він і запам’ятається на все життя…

Лариса Кисельова, ветеран Укрінформу

- Така біографія може служити зразком. Він був не тільки класним репортером, вдумливим редактором, талановитим керівником, добрим товаришем і наставником, а й втіленням можливостей цілеспрямованої людини, яка «не по головах» інших, а завдяки своїм талантам зуміла пройти яскравий шлях від кореспондента до генерального директора. Він майстерно вмів поєднувати непросту службу з ніжністю в сім'ї, особливо до своїх дочок і онуків.

Джерело сайт ІА "Укрінформ"

Спілчанські новини

Без свободи слова ми ніколи не побудуємо демократичну країну, – Добродомов// НСЖУ, 20.11.2018

Лідер партії «Народний контроль», народний депутат Дмитро Добродомов підписав Декларацію про захист свободи слова Національної спілки журналістів України.

Поліція не виявила ознак кримінального правопорушення в побитті журналістів програми «Схеми»// НСЖУ, 19.11.2018

Національна спілка журналістів України отримала відповідь Головного управління Національної поліції в Київській області щодо стану розслідувань інцидентів фізичної агресії проти журналістів, зафіксованих у моніторингу «Індекс фізичної безпеки журналістів України». Серед кейсів – інцидент, коли журналістів Радіо Свобода ("Схеми") побили державні охоронці через інтерес до приватної вечірки Генерального прокурора.

Нові перспективи творчої співпраці українських і китайських журналістів// НСЖУ, 19.11.2018

Національна спілка журналістів України і Гуандунська телерадіокомпанія (Китай) підписали меморандум, спрямований на розвиток культурних обмінів і поглиблення співпраці між журналістами двох країн. Документ підписано в прес-центрі НСЖУ під час відвідання творчої спілки китайською делегацією на чолі з генеральним директором телерадіокомпанії Цай Фудзином.

Троє журналістів зазнали нападів і принижень у центрі Києва, – НСЖУ// НСЖУ, 19.11.2018

Канадського журналіста Майкла Колборна жорстоко побито, кореспондента телеканалу NewsOne Богдана Амінова обплювали та вивели з акції протесту, а журналістку Антоніну Бєлоглазову цькувала група агресивно настроєних осіб. Так для трьох журналістів закінчилися спроби в неділю, 18 листопада, висвітлити марш з нагоди Дня пам’яті загиблих від насильства трансгендерних людей та протести навколо нього.

Партнери