Спілка > Публiкацiя

Пробач нас, Павле Шеремет

Служба інформацii НСЖУ
П'ятниця 20 Липня 2018
Пробач нас, Павле Шеремет

Павло Шеремет, український і російський журналіст білоруського походження, був убитий у своїй машині в центрі Києва рівно два роки тому – 20 липня 2016 року. Автомобіль, у якому він їхав на роботу на ранковий ефір радіо «Вести», вибухнув о 7:30 ранку, коли на вулиці було багато містян. Він помер майже відразу. З того моменту почалася зовсім нова епоха в житті української журналістики.

Незадовго до вбивства Павла сайт «Миротворець», створений за підтримки народного депутата від «Народного фронту», тодішнього радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, опублікував список з 4,5 тисячі журналістів з усього світу, які отримували акредитації у так званій «Донецькій Народній Республіці» (акредитація була єдиним способом працювати на окупованій території без загрози потрапити в полон, як часто в той час відбувалося з кореспондентами). «Миротворець» зробив гучну заяву і назвав цих журналістів «пособниками терористів». Публікація списку, в якому були й особисті дані, мала неймовірний резонанс у світовій пресі (для західного світу подібні публікації – великий скандал), а в українській пресі та соцмережах журналістів зі списку почали таврувати «зрадниками», багатьом розсилали погрози. За цим фактом поліція порушила кримінальну справу, але досить скоро розслідування було зупинено. Журналістська спільнота була налякана й роз’єднана: ті колеги, які ніколи не їздили на окуповану територію і вважали, що висвітлювати життя «там» не можна, тому що це грає на руку Кремлю, звинувачували тих, хто їздив і розповідав, наприклад, про тортури українських військовополонених у бойовиків, про те, як влаштовані воєнізовані угруповання ЛДНР, про те, що відбувалося, коли був збитий Боїнг МН-17. Саму професію почали масово дискредитувати, посилаючись на те, що під час війни треба тримати рот закритим і бути «солдатом інформаційного фронту».

А потім убили Пашу. І це не було просто вбивством. Це був теракт з метою залякати журналістів. Сьогодні, два роки потому, ми з жалем констатуємо, що це вдалося.

У слідства досі немає жодного підозрюваного. Сотні допитів, які провели співробітники поліції і СБУ, не дали результатів. Ми маємо лише мізерні дані про те, що кілька телефонних номерів, власники яких потенційно могли бути причетні до вбивства, реєструвалися в мережі в районах Донецької області, де розташовуються бази Нацгвардії і полку «Азов», але навіть ці дані були видалені з публічного доступу реєстру судових рішень. Колеги Павла з проекту "Слiдство.iнфо" спробували розслідувати його вбивство, але все, що вдалося дізнатися, – що в ніч перед убивством під будинком Павла постійно перебував чи то колишній, чи то діючий співробітник Одеського СБУ, а також те, що записи з декількох камер зовнішнього спостереження в районі місця злочину були знищені спецслужбою.

Сьогодні навіть про це мало хто згадує. На початку 2017 року Міністерство внутрішніх справ засекретило розслідування вбивства, а голова відомства заявив, що не коментуватиме хід слідства, незважаючи на суспільний резонанс і вимоги сім’ї журналіста. З того моменту в нас уже немає жодних нових даних про те, чи рухається взагалі це розслідування.

Президент Петро Порошенко заявляв, що розкрити вбивство – справа честі для нього, але за рік він говорив уже інше: що він не може впливати на слідство і його результати. Якщо вже глава держави каже таке, то розраховувати на результати безглуздо.

Питання першим особам держави про розслідування вбивства ставлять вже зовсім рідко, і навіть ті, хто їх задає, не добиваються відповіді так, як мають це робити журналісти, колегу яких жорстоко вбили в центрі столиці.

Міжнародні організації неодноразово робили заяви про необхідність відкритого розслідування, високопоставлені чиновники з усього світу регулярно нагадують українцям про те, що це слідство має показати результати, в іншому випадку свобода слова в нашій країні й далі перебуватиме під загрозою.

Але нині очевидно, що за ці два роки – після публікації «Миротворця», після вбивства Шеремета – українські високопоставлені чиновники зробили набагато більше для дискредитації журналістів і самого поняття свободи слова, ніж будь-хто раніше. Глава держави, міністри, керівники відомств дозволяють собі називати незалежних журналістів ворогами країни, «п’ятою колоною», беручи приклад з авторитарних політиків, один з яких розв’язав війну з Україною.

Вищі чиновники відмовляють журналістам у наданні інформації, яка повинна бути публічною, обмежують доступ туди, куди він ще два роки тому був відкритий, намагаються продавлювати закони, цензурують інтернет.

Багато колег вважають за краще про це мовчати, не «розпалювати», щоб, не дай бог, не «зіграти на руку Кремлю». Багато хто боїться опинитися викинутими громадською думкою на узбіччя. Багато хто боїться озвучувати незручні факти.

Сьогодні, за два роки після теракту проти нашої професії, ми можемо сказати тільки одне: пробач нас, Павле Шеремет. Ми не впоралися.

 

Джерело сайт "Заборона"

Спілчанські новини

«Якщо видання до 31 грудня подало хоч і неповну заяву про перереєстрацію, треба дозволити завершити реформування», – голова НСЖУ// НСЖУ, 18.12.2018

Уже 31 грудня спливає термін, відведений на реформування комунальних та державних ЗМІ. Більше половини комунальних видань, тобто 323 редакції, отримали бажану незалежність. Проте ще кілька сотень газет так і не завершили процес роздержавлення, а кілька десятків редакцій є реальними заручниками чиновників та депутатів.

«Побити журналіста коштує менше, ніж квитки в кіно», – учасники дискусії// НСЖУ, 18.12.2018

Протягом 2017–2018 років на Житомирщині сталося 7 фізичних атак на журналістів. Зокрема, мова йде про побиття редакторів газети «Бердичів діловий» Валерія Шелепи і газети «Патріот» Андрія Лактіонова, кореспондента інформаційного порталу «20 хвилин» Руслана Мороза, кореспондентки обласної газети «Ехо» Світлани Михальової.

Місія ООН занепокоєна зухвалістю атак на українських журналістів// НСЖУ, 17.12.2018

Напади на журналістів, працівників засобів масової інформації, активістів громадянського суспільства, а також осіб, які представляють альтернативні соціальні чи політичні погляди, стали дедалі більш відкритими, підживлюючи нетерпимість та дискримінацію в Україні. Про це йдеться в презентованій у понеділок у Києві Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Стратегія розвитку України: погляд у 2020 рік// НСЖУ, 17.12.2018

У медіацентрі «Територія реформ» (конференц-зала НСЖУ) Київський прес-клуб за підтримки Мінінформполітики та Українського інституту соціологічних досліджень ім. О. Яременка 17 грудня провів за участю експертів і журналістів панельну дискусію ««2020. Стратегія розвитку України».

Партнери