Спілка > Публiкацiя

Повернення в мирне життя

Служба інформацii НСЖУ
П'ятниця 22 Грудня 2017
Повернення в мирне життя

Заслужений журналіст України Наталія Черешинська розповідає про третій етап акції «Книжки – захисникам України» і свої зустрічі в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни.

...Двері злегка рипнули й у прочиненому отворі з’явилася спочатку велика картонна коробка, а потім і чоловік, що її тримав. За ним, виявилося, несли різного розміру пакунки ще кілька тимчасових мешканців Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни в с. Циблі на Київщині. Замикали процесію давні друзі центру – волонтери з Переяслава-Хмельницького: капелан, а нині – отець Димитрій (Дмитро Волошин), настоятель одного з місцевих храмів Української православної церкви Київської патріархату, жінки й діти.

Враз у тиші 2-го поверху терапії почулося: «На вечерю!» У палатах заметушилися, визирнули й бійці АТО. Той самий голос скомандував: «Всі – в хол! Вечеряємо там». Швидко всі місця на диванах передпокою, де зазвичай воїни дивляться телевізор, були зайняті. Приїзд волонтерів нікого не здивував, вони тут часті гості. Але день Святого Миколая, погодьтеся, – то щось особливе. Кожний пам’ятає дитинство й приємну мить омріяного подарунка – під подушкою, у шкарпетці чи навіть у портфелі… Головне, щоб Миколай їх приносив!

Вітаючи присутніх з днем Святого Миколая, отець Димитрій нагадав колишнім бійцям, що Миколу Чудотворця, мирське життя якого було сповнене любов'ю до ближнього, шанують в усьому світі за його незламну віру, високу духовність і благородні справи. І оскільки його чудеса збуваються й нині, неодмінно потрібно вірити в приємні несподіванки і здійснення мрій.

А приклад – ось він: до книгозбірні госпіталю передали нове видання Тараса Шевченка «Кобзар» переяславки Євгенія Демченко, Наталія Онищенко та Оксана Івасюк. А Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива», до речі, також частий гість центру реабілітації, вже втретє цьогоріч дарує воїнам нові твори українських письменників. Ініціативу Фонду – «Книжки – захисникам України» підтримала Національна спілка журналістів, яка допомогла зібрати для бібліотеки шпиталю понад сотню видань художньої літератури.

Цього разу, як і з нагоди свята українського козацтва, я знову привезла в дарунок воїнам 50 збірок українського поета Віктора Єганова «Всім, хто має в душі вишиванку» з автографами автора. Волонтери Мар’яна Волошин і Світлана мали подарунки від вихованців ДНЗ «Любавонька». Діти, їхні батьки, вихователі власноруч напекли печива та інших смаколиків, а також допомогли малечі зробити деякі іграшки і плакат-аплікацію карти нашої держави. А ще кожний охочий зміг отримати духовні поради отця Димитрія.

Оскільки зустріч не мала обмежень у часі, оборонці, повечерявши, по одному, по двоє поверталися до холу. Ми саме розговорилися з Мар’яною Волошин, яка ділилася враженнями від нещодавно побаченого фільму «Кіборги» – про оборону Донецького аеропорту. Як відомо, його повна назва – «Кіборги. Герої не вмирають» (режисер – Ахтем Сеїтаблаєв, авторка сценарію – Наталія Ворожбит).

Слухаємо враження Мар’яни, затамувавши подих. Краєм ока бачу: з’явилась єдина серед атовців жінка. Запрошую її: «Сідайте поруч». Присіла вона й каже мені тихенько: «А я вже прочитала вірш «Всім, хто має в душі вишиванку»…

Познайомилися, розговорилися. Скільки поруч чоловіків, що воювали на Донбасі, а хочеться спитати саме в жінки: «Як опинилися на війні?»

Зінаїда Цихоцька родом з Рубіжного Луганської області. Свого часу закінчила кулінарне училище, певний час працювала кухарем. Коли роботи в місті не стало, їй запропонували посаду діловода в місцевому військкоматі. Це саме був 2014-й. І виявилося, що Зіночка з характером – могла заперечити начальству, вказувала на хиби в діловодстві. Тож керівництво довго не думало – наказом Зінаїду Цихоцьку відправили… на передову за спеціальністю – кухарем у роту забезпечення 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» на Світлодарській дузі. Вже там Зіна дізналася, що у військкоматі контракт уклала «…до закінчення особливого періоду».

Зіночка усміхається, розповідаючи це. А я бачу: сльози в очах!

– Знаєте, на фронті, на передовій, люди зовсім інші, – шепоче, щоб нікому не заважати, Зіна. – Кожний чітко усвідомлює: він на передовій, піде в бій і може не повернутися… Тому там немає мародерства, блюзнірства, крадіжок. Усі прості й відверті. Усі, як одне ціле. Поділяться останнім…

– Що найважче було? – запитую.

– Куховарити не складно, якщо є достатньо продуктів. На жаль, було й таке, що і гарне м’ясо, і свіжі фрукти, і ранні овочі не завжди потрапляли на стіл солдату. Це на совісті тих, хто їх, як кажуть, переполовинював. Та хіба тільки продукти! Так, командир першої штурмової роти нашого батальйону – позивний «Живчик» – узагалі був безсоромним. Багато чого собі прибрав до рук і ділився лише з наближеними. Дуже неприємна особа, все до його рук «липло». У роті між собою солдати його називали міцним чоловічим слівцем. А якщо м’яко – недобра й нечесна той «живчик» людина.

Та найстрашніше було, коли йдуть у бій кілька бійців і один-два з них не повертаються. І ти розумієш, що вже декого ніколи не побачиш… Ні поранених, ні загиблих не привозили в місце дислокації роти. Їх забирали окремо. Навіть не знаю, яким транспортом.

Беру Зіночку за лікоть і намагаюся заспокоїти.

– А на скількох доводилося готувати? – хочу трішки змінити тему.

– Спочатку на 30, згодом на 60 чоловік, а на позиції 1-ї штурмової роти – майже на 90. Ніколи й не думала, що зможу готувати на таку кількість людей! Розливали гарячу їжу в термоси по 12 літрів і розвозили по окопах. Навіть якщо снаряди рвуться, не можна людей без їжі залишати. Взагалі жінкам там психологічно важко. Ні з ким затоваришувати, просто погомоніти на звичайні жіночі теми. Треба завжди тримати дистанцію. Всі ж чоловіки, ти одна жінка…

Я дуже важко сприймала свист куль, снарядів, гуркіт розривів… Вісім місяців не могла звикнути, а служити мені довелося 3 роки й 24 дні. Свого чоловіка Дмитра один раз умовила приїхати (цивільним там заборонено бути), він жив у Ново-Луганському у Світлани Микитівни – вона одна з тих, хто підтримував українських вояків, приносила нам фрукти, ягоди, зелень… Чоловік спав у моєму бронежилеті й у касці. Казав потім: «І як до цього можна звикнути?» Лише тоді зрозумів, що в мене там дуже відповідальна робота…

Здається, в очах Зіночки нарешті з’явилася весела іскорка. Жінка, завдяки чоловікові й дочці, після трьох років війни поступово повертається в мирне життя. Щоправда, без тривалої психологічної реабілітації це майже неможливо. Саме тому Зінаїда Валентинівна Цихоцька, учасниця бойових дій, отримала путівку до одного з найкращих в Україні державних медико-соціальних центрів ветеранів війни – у селі Циблі на Переяславщині. І я вірю, що всі, кому не байдужа доля наших воїнів, можуть бути корисними в цій реабілітації. Хай то буде подаруночок, смаколик чи гарна українська книжка.

Наталія Черешинська, член правління Всеукраїнського фонду «Журналістська ініціатива»

Спілчанські новини

Мовні квоти: розмова начистоту державних чиновників, фахівців та працівників ЗМІ// НСЖУ, 14.12.2018

Київський прес-клуб за підтримки Мінінформполітики та Українського інституту соціологічних досліджень ім. О. Яременка 14 грудня провів у медіацентрі «Територія реформ» (конференц-зала НСЖУ) панельну дискусію на тему «Україноцентрична регуляція: результати введення квот і перспективи другого читання закону про мову» – за участю експертів і журналістів.

Припинити тиск держави-агресора на кримськотатарських активістів в окупованому Криму// НСЖУ, 14.12.2018

Національна спілка журналістів України протестує проти системного тиску на кримськотатарських журналістів і активістів в окупованому Росією Криму.

Мужнім журналістам колеги з Волині адресували новорічні листівки// НСЖУ, 13.12.2018

Працівники ЗМІ Волині надіслали листівки солідарності колегам, підданим гонінням у РФ і на тимчасово окупованих територіях України. Це зроблено в межах проведення акції «Новорічна листівка солідарності».

Позиціонування бренду України як геополітичний чинник – тема дискусії на «Території реформ»// НСЖУ, 13.12.2018

Київський прес-клуб за підтримки Мінінформполітики та Українського інституту соціологічних досліджень ім. О. Яременка 13 грудня провів у медіацентрі «Територія реформ» (конференц-зала НСЖУ) панельну дискусію з «Позиціонування бренду України як геополітичний чинник» за участю експертів і журналістів.

Партнери