Спілка > Публiкацiя

Сергій Томіленко: «Нам спільно треба нав’язати політикам культуру поваги прав журналістів!»

Служба інформацii НСЖУ
Понедiлок 07 Серпня 2017
Сергій Томіленко: «Нам спільно треба нав’язати політикам культуру поваги прав журналістів!»

Змістовна розмова із Сергієм Томіленком, головою Національної спілки журналістів України (НСЖУ) про основні виклики, які постають перед українською журналістикою в умовах кризи, роль журналіста на війні, їх фізичну безпеку і зміни в структурі та напрямках діяльності найбільшого в Україні журналістського об’єднання, що налічує близько 20 000 членів.

Ви є головою НСЖУ в дуже складний час. Як Ви вважаєте, українська журналістика діє на рівні сучасних вимог?

Нинішній час ставить багато викликів не лише перед журналістами, а й перед країною та громадянами загалом. На жаль, ми констатуємо, що медіа не були готові до подій, що розгортаються. Після трьох років активної фази конфлікту з Росією ми так само робимо висновок, що журналісти себе досі шукають. Щодня журналістам потрібно приймати певні рішення, захищати і професію, і стандарти – зберегти місію журналіста і тієї журналістики, яка визнається у світі, яка б втримувала і повертала довіру суспільства до цієї професії.

Як Ви пройшли в професію, чому вирішили займатися журналістикою?

Я прийшов у професію давно. Базова моя освіта математична, але будучи студентом мене спокусила пропозиція однієї з місцевих газет у моїх рідних Черкасах. Вони пропонували молодим людям спробувати себе у якості репортерів. Оскільки світ новин, люди, які їх творять, мене завжди цікавили, то хотілося піти за лаштунки професії. Мене захоплювало і захоплює те, що в цій професії щодня можна знайомитися з багатьма новими людьми, постійно перебувати у епіцентрі подій, при тому боротися з несправедливістю та робити цей світ кращим. Отримувати визнання від людей за допомогу в боротьбі за справедливість завжди приємно. Мене це надихає, відтак я прийняв рішення по закінченню навчання обрати світ медіа та журналістики.

Який стандарт журналістики на Вашу думку є найголовнішим?

Загалом, стандарти журналістики – це комплексне поняття. Один стандарт у будь-якому випадку буде «шкутильгати» і обмежуватися ним недоцільно. Все ж, базово можу виокремити об’єктивність, незаангажований пошук.

У квітні цього року пройшов черговий з’їзд НСЖУ, на якому Вас було обрано головою. Чи був відчутний тиск влади на виборчий процес?

З’їзд – це квінтесенція виборчої кампанії, яка проходила в кожній регіональній організації. Ми є великим журналістським об’єднанням зі своїми традиціями щодо журналістського самоврядування. У нас відбувалися повноцінні дискусії у регіонах щодо майбутнього організації на місцевому, регіональному та національному рівні. Але дійсно в процесі складного перебігу виборів були відчутні зовнішні сторонні впливи. Зокрема, одним з кандидатів на посаду голови НСЖУ був штатний працівник Адміністрації Президента України. Це при тому, що керівництвом АП не було надано жодних публічних пояснень щодо цієї позиції. З іншого боку, ми бачили певне залучення на рівні регіональних прес-офіцерів Служби безпеки України, які поширювали матеріали про міжнародну діяльність НСЖУ, але ці матеріали були критичні та необ’єктивні і дискредитували Спілку.

Які вектори розвитку Ви як керівник НСЖУ бачите на наступні п’ять років?

Ми бачимо і ставимо собі за мету те, що НСЖУ має стати головним потужним голосом захисту прав журналістів в Україні. Звичайно, що організація має бути ефективною, сучасною та забезпечувати оперативну реакцію на порушення прав журналістів, будь-які загрози свободі слова. Зараз ми можемо діагностувати проблеми з безкарністю, фізичною безпекою, утиски, проблеми зі згортанням деяких свобод мас-медіа. Це робиться під приводом оголошеної АТО. Влада апелює до того, що повне забезпечення права на свободу слова не дозволяє ефективно здійснювати заходи для національної безпеки. Це дискусійне питання, над яким ми готові працювати. Потужним захисником прав журналістів організація стане лише тоді, коли нам вдасться солідаризувати українських журналістів, об’єднати їх в наших лавах. НСЖУ – це приклад журналістської самоорганізації, того, як журналісти самі готові захищати свої права і свободи, як вони готові об’єднуватися, підтримувати один одного. Наскільки нам вдасться побудувати цю структуру в рамках країни, настільки вона і буде ефективною. Для себе, як приклад, я ставлю Черкаську НСЖУ, яку я очолив понад 10 років тому. Моя позиція – заходити всередину і проводити програму дій, а не чекати осторонь, коли хтось щось в ідеальному форматі буде робити. Якщо нам вдасться об’єднати журналістів і нав’язати зовнішнім чинникам (владі, бізнесу, усім в країні) культуру поваги прав журналістів, то це буде показником ефективного розвитку.

Чи плануються якісь кардинальні зміни у структурі, напрямках діяльності організації?

Так, у нас суттєво оновилося правління НСЖУ. До нас прийшли нові регіональні лідери, зокрема, у Полтавську обласну організацію. Вдячний за те, що саме правління підтримало мене у формуванні принципово нової команди секретаріату (виконавчого органу) НСЖУ, до якого зараз входять 17 колег, що на громадських засадах взяли на себе відповідальність за той чи інший напрям роботи. На правлінні була підтримана програма першочергових дій і пріоритетів НСЖУ на найближчі півтора роки. Протягом серпня остаточно буде затверджена програма практичних кроків організації на 2017-2018 роки. У нас є чітке бачення щодо багатьох напрямів розвитку журналістського самоврядування. Зокрема, до ключових напрямків ми відносимо безпеку та захист журналістів, допомогу та підтримку журналістів, які постраждали у ході анексії Криму та окупації Донбасу, супровід медіареформ (роздержавлення газет і розвиток суспільного мовлення), законодавчо-правовий напрям (лобіювання законодавства, відстоювання прав журналістів), концентруємося на можливостях розвитку та підвищення кваліфікації журналістів, на роботі з молодими журналістами. Новий напрям – сприяння доступу до публічної інформації. Також робота із дотриманням професійних стандартів і міжнародний розвиток.

Розкажіть про співпрацю з міжнародними організаціями.

Сьогодні ми вже маємо певні успіхи у розбудові мережі міжнародних партнерів, які допомагають українським журналістам захищати їхні права, організовувати та проводити семінари, конференції, пов’язані з роботою журналістів у часи війни та кризи. Зараз у нас налагоджені тісні зв’язки з офісом Представника ОБСЄ з питань свободи медіа, з Міжнародною федерацією журналістів, Європейською федерацією журналістів, з центральним офісом ЮНЕСКО і центральним офісом Комісара ООН з питань захисту прав людини. Крім цього ми розвиваємо контакти з національними асоціаціями, професійними об’єднаннями журналістів різних країн: Польща, Китай, Іран, країн Прибалтики та інші. Ці контакти спрямовані більше на обмін знаннями та знайомства з роботою журналістів у цих країнах.

Як Ви ставитеся до критики стосовно співпраці з ОБСЄ та російськими колегами?

Важливо чітко визначити суть контактів, між НСЖУ та Союзом журналістів Росії. Відповідно жодної співпраці або дружби з російськими журналістами у нас немає. Коректно говорити про те, що сьогодні в часи військової агресії Росії щодо України постає питання безпеки і захисту журналістів на території, яка не контролюється нині українською владою. Ми шукаємо можливості не лише надання декларативної допомоги, прояву солідарності, а маємо реально впливати і рятувати життя та здоров’я наших колег, які потрапляють у біду. Як один з інструментів такої допомоги ми розглядаємо Діалог безпеки журналістських організацій України і Росії. Цей діалог спрямований перш за все на визволення з полону українських журналістів. Для так званих ДНР, ЛНР набагато вагоміше, якщо солідарність із журналістами проявлятимуть не лише національні об’єднання, а й об’єднання інших країн, особливо Росії, якщо це буде голос міжнародної спільноти. Тому ми за посередництва центрального офісу ОБСЄ входимо в подібні діалоги безпеки і допомагаємо визволяти українських журналістів з полону. Розглядаємо також різноманітні міжнародні заходи, які ідуть під егідою цього діалогу як майданчик для донесення інформації до міжнародних експертів, до дипломатів. Діалог – це не дружба. У даному випадку, це контакти з представниками журналістської спільноти країни-агресора. Це інструмент допомоги українським журналістам. Звичайно, що цей діалог може бути предметом критики. Але ми закликаємо до критики, яка ґрунтується на фактах, а не на емоційних коментарях штучної «зради», якої насправді нема.

За даними вчених Інституту соціології НАН України рівень довіри населення до українських медіа сягнув критичної позначки – фактично 50 % українців не довіряють медіа. З чим Ви пов’язуєте такі результати?

Це комплексний підхід. По-перше, багато журналістів та ЗМІ свідомо або несвідомо працюють не дотримуючись професійних стандартів Це викликає розчарування, бо з’являється неперевірена інформація. По-друге, варто взяти до уваги великий вплив політиків на зміст повідомлень журналістів. Часто ЗМІ існують не завдяки редакційній роботі, коштам від передплати, продажу, реклами, а від донорів, якими часто є політики, або ті, хто розглядає ЗМІ як інструмент для досягнення своїх цілей. І коли під маркою професійних новин подається незбалансована інформація, населення це бачить і перестає довіряти. Коли воно отримує замість новин велику порцію розчарувань, то й формується недовіра. Частково високий рівень недовіри до українських ЗМІ пов’язаний з тим, що журналістів охоплює зневір’я до українських політиків та посадовців, які є героями виступів медіа.

Які основні виклики, з якими стикаються журналісти в Україні сьогодні?

Якщо журналіст зачіпає гострі суспільно-політичні теми, то відповідно одразу з’явиться велика кількість експертів або громадян, які будуть дозволяти собі мову ворожнечі, образи, звинувачення в тому, що він недостатньо патріотичний, в тому, що він підігрує країні-агресору. І, відповідно, сьогодні це виклик – як зберегти можливість працювати за стандартами, але висвітлювати суспільно важливі теми. Виклик сильніший ще й тому, що ми бачимо, як частина людей наділених офіційною владою навмисне розпалюють ворожнечу. Вони намагаються дискредитувати об’єктивних журналістів, щоб ті не критикували, в свою чергу, їхню державну політику. З іншого боку, ми бачимо, що журналісти, які проводять антикорупційні розслідування, так само наражаються на небезпеку в тому плані, що політики намагаються ображати таких журналістів, говорити, що це політичні проекти, це необ’єктивно. Рівень внутрішньої дискусії і ворожнечі українців на критичній позначці. З цим необхідно щось робити, незважаючи на інші зовнішні фактори. Самі українці провокують нецивілізовані дискусії на чутливі теми.

Журналістика – патріотична професія?

Журналістика – це професія, яка має свої стандарти. Один із них – об’єктивне висвітлення подій. Безумовно, кожен громадянин України має бути патріотом. Але патріотизм не повинен стравлюватися з професійною журналістикою. Такий процес є хибним, непродуктивним і це призводить до погіршення ситуації. Відбувається спроба перейняти дурний приклад в українських політиків і перевести непродуктивні дискусії в журналістське коло.

Роль журналіста на війні – це неупереджені спостерігачі, патріоти без зброї чи бійці?

Це складне питання… Все-таки журналісти мають давати якомога більше новин, шукати джерела інформації, перевіряти їх. За подіями, що відбуваються у нашій державі, стоять конкретні чиновники, конкретні люди, які наділені певними повноваженнями. Це або військові, або посадовці, або міністри, і вони приймають урядові управлінські рішення. Той, хто наділений владою, повинен здійснювати ті дії, які прискорять повернення миру до країни. Якраз у цьому місія журналістів – докопатися, чи є у цих діях порушення чи немає, ефективно чи ні приймаються рішення. Він має дати зрозуміти усім реальну картину, підняти завісу не над державними таємницями, а над питаннями ефективності боротьби країни за свою незалежність, за свою державу. Має бути чесний пошук, незаангажований, в інтересах аудиторії. Це має бути професіонал, якого ніхто не може звинуватити у тому, що він працює в інтересах політиків або інших зовнішніх сил.

Свобода слова в Україні. Яка Ваша позиція щодо ситуації з Олесем Бузиною, Русланом Коцабою, Ігорем Гужвою?

Я би не зводив питання свободи слова винятково до інцидентів щодо вказаних осіб. Свобода слова для нас має розумітися на рівні захисту прав кожного журналіста незалежно від його поглядів. Редакційна позиція мас-медіа – тема, яка має бути дебатована в професійному середовищі. Погляди журналіста не можуть бути виправданням для відсутності прогресу при розслідуванні злочинів щодо нього. В Україні побутує атмосфера страху і тривоги, оскільки сьогодні жоден журналіст в країні не може сказати, що він вірить, що у випадку порушення його прав буде забезпечене оперативне розслідування та ефективне покарання порушників. Таких успішних ситуацій, на жаль, ми не маємо.

На Вашу думку, чому відбувається така поляризація в українській медіаспільноті?

Вона має певне коріння у тому, що наша медіаспільнота дуже залежна від політиків. Ті, хто погоджуються працювати на умовах політиків, намагаються бути продовжувачами поглядів пов’язаних з ними політиків. Ми бачимо тренд очевидних спекуляцій на патріотичні теми, на те, хто з політиків більше любить Україну, хто більше не любить Росію. І якщо політики проводять дискусії на подібні теми, то ця ж тенденція буде притаманна і пов’язаним з ними журналістам, тому ми бачимо поляризацію в медіаспільноті країни.

Ваша точка зору стосовно заборони російських інтернет-ресурсів та соціальних мереж.

Якщо це здійснено в спосіб з дотриманням законодавства, з публічним обґрунтуванням дій влади, то звичайно говорити про глобальні порушення я б не став. Тут більше варто звернути увагу на те, що в суспільстві було недостатньо обговорене це питання, наскільки це ефективно, чому це не було зроблене раніше, якщо це дійсно руйнівний інструмент впливу на Україну.

Тобто Ви не вважаєте, що ми пішли шляхом авторитарних країн?

Ми маємо говорити в комплексі. Загалом шлях заборон притаманний тим країнам, з яких Україна постійно говорить, що приклад брати не буде. Європейські демократичні країни обирають інші інструменти. Будь-які заборони або регулювання на Заході здійснюються дуже філігранно, з розумом, із залученням фахівців, яким довіряє суспільство і професійна спільнота країни. А в Україні дуже часто є великі претензії до тих, хто приймає обмежуючі чи репресивні рішення. Складно визначити чи ці рішення прийняті в інтересах країни на виконання повноважень держслужбовців високого рангу, чи вони прийняті в інтересах тих політичних сил, які з ними пов’язані. Посадовці в такий час насправді повинні приймати подібні рішення виходячи з інтересів країни, і з того обов’язку, який вони несуть в міру своїх повноважень.

У порівнянні з минулими роками як змінилася ситуація з фізичною безпекою журналістів в Україні?

Разом з колегами в НСЖУ ми визначаємо, що на сьогодні при всій актуальності багатьох різних викликів і проблем в Україні все ж одна з найгостріших – це проблема фізичної безпеки журналістів. Сьогодні є об’єктивні зовнішні фактори, такі як агресія Росії, зона військових дій, прифронтова зона, яка є гарячою точкою. Але у нас і в мирних місцях журналісти під час виконання професійних обов’язків не застраховані від того, що до них не буде застосована певна якась фізична агресія. За нашими даними тільки в першому півріччі цього року є понад 40 фактів побиття журналістів, фактів застосування сили до журналістів. Водночас відсутні прецеденти покарання за порушення прав журналістів. А відсутність покарання провокує фізичну агресію. Фізична безпека журналіста – питання, яке викликає величезну стурбованість у всіх міжнародних організацій з питань свободи слова.

Чи співпрацює НСЖУ з Міністерством інформаційної політики? Якщо так, то в якій формі?

Від моменту створення ми критично були налаштовані до створення Міністерства інформаційної політики як нового інструмента регулювання медіа-простору,. Вважали, що воно може утискувати права журналістів. Водночас, за час керування Юрія Стеця Міністерство не перетворилося в репресивний апарат. Тому ми проводимо певні консультації та заходи щодо боротьби з безкарністю з Міністерством інформаційної політики і безпосередньо з міністром Юрієм Стецем. Ми хочемо побудувати таке партнерство з Мінінформом, щоб використати важелі, які є у цього органу влади, та мати успішні прецеденти розслідувань злочинів скоєних проти журналістів. Наша політика публічна, а кроки обережні й спрямовані знову ж таки на допомогу журналістам.

Ваша думка стосовно законопроекту № 6674 про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості для суспільства інформації про фінансування діяльності громадських об’єднань та використання міжнародної технічної допомоги. Це спроба встановити важіль тиску над громадськістю?

Я думаю, що українські політики демонструють таким чином, що вони активно вивчають досвід команди Володимира Путіна, того, як можна чинити тиск на громадський сектор. Ми б вірили в гарні наміри авторів цього закону і президента в цій сфері тільки тоді, коли спочатку була б проведена ефективна боротьба з корупцією. Коли держава покаже, що вона не тільки декларативно бореться з корупцією, а на ділі, то тоді, можливо, це був би вищий рівень загальної організації в країні всіх процесів. А коли влада непрозора, у владі масштабна і некарана корупція, є випадки озброєних обшуків редакцій ЗМІ, затримання редакторів без надання адвокатів, то на цьому фоні ми не підтримуємо жодних законів, які очевидно є репресивними і які створюють проблеми громадському сектору, місією якого є захист громадян і суспільства. Ці зусилля мають на меті лише одне – тиснути на активістів і відбити інтерес бути  у громадському секторі.

Автор: Андрій Коваленко

Джерело сайт Академія Української Преси, 7.08.2017 

 

Спілчанські новини

На Харківщині голова РДА погрожує виселити районку та поширює інформацію про закриття видання// НСЖУ, 13.12.2017

Кризова ситуація склалася на Харківщині ще кілька місяців тому. Головний редактор місцевих «Вістей Дергачівщини» запевняє, що видання намагаються знищити в нечесній конкуренції. До всього, колектив газети переживає, що їх можуть виселити з приміщення, що десятки років належало редакції.

Сергій Томіленко: «Ті, хто відповідає за розслідування злочинів проти журналістів, бояться публічних дискусій»// НСЖУ, 12.12.2017

Публічні звіти правоохоронних органів та влади щодо розслідування злочинів проти журналістів – головний інструмент подолання безкарності. Представники силових структур мають не тільки звітувати за зачиненими дверима, а й спілкуватися з самими журналістами. На цьому наголосив голова НСЖУ Сергій Томіленко під час конференції з питань безкарності, організованої Бюро ОБСЄ з питань свободи медіа та Віденським університетом, що відбулася у Відні (Австрія).

Укрпошта затвердила двоетапне підвищення тарифів на доставку преси// НСЖУ, 12.12.2017

Тарифи на приймання та доставку преси зростатимуть двома етапами – з 1 липня 2018 року і з 1 січня 2019 року – на 50% запланованого підняття на 2019 рік.

НСЖУ на конференції ОБСЄ у Відні вимагає публічного звіту української влади про розслідування злочинів проти журналістів// НСЖУ, 11.12.2017

Голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко в ході конференції Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), що проходить у Відні (Австрія), вимагає публічного звіту української влади про розслідування злочинів проти журналістів.

Партнери