Спілка > Публiкацiя

Марина Безкоровайна: «Довіра до місцевої друкованої преси значно перевищує довіру до національних медіа» (частина2)

Детектор медіа
Понедiлок 06 Лютого 2017
Марина Безкоровайна: «Довіра до місцевої друкованої преси значно перевищує довіру до національних медіа» (частина2)

В інтерв’ю керівниця проектів із розвитку медіа Координатора проектів ОБСЄ в Україні розповіла про підтримку роздержавлення в Україні, роботу з конкретними редакціями, а також про плани організації на 2017 рік

— Чи будете брати собі інші редакції в «підопічні»? Які плани на 2017-й рік по цьому проекту?

— Мабуть, ні. Ми дискутували про це, але ресурси обмежені, тож ми вирішили, що краще якісніше попрацювати з цими п’ятьма газетами, аби краще виробити алгоритми, які вже зможуть використовувати інші.

Цього року ми плануємо запустити онлайн-портал із усіма напрацюваннями з теми роздержавлення. 244 редакції пішли на реформування. Ми не можемо безпосередньо підтримати всіх, проте хочемо передати знання якомога більшій кількості. На порталі буде розміщено ключові нормативно-правові документи, юридичні пам’ятки й аналіз, покроковий алгоритм із реформування самої редакції та управління газетою як медіабізнесом. Навчальні курси, відеолекції й матеріали. Хочемо, щоби портал з’явився в мережі десь у травні — червні.

Цього року в багатьох колег-донорів будуть запускатися прицільні проекти з підтримки газет, що реформуються. У першу чергу це Рада Європи, IREX, інші інституції та агенції. Тож раджу газетам, які роздержавлюються, за цим стежити. Буде багато цікавих можливостей, обмінів досвідом, закордонних поїздок.

— Яких результатів ОБСЄ очікує після завершення проекту підтримки роздержавлення українських ЗМІ?

— Особисто для мене результат лежатиме в ціннісній площині — це усвідомлення регіональними журналістами й редакціями, що можна бути незалежними від держави і впливати на громаду, стати рушієм змін. Ну і, звісно, вихід на самоокупність.

— Які ще медійні проекти підтримує Координатор проектів ОБСЄ в Україні?

— У 2016-му за фінансування Посольства Великобританії в Україні ми розпочали першу фазу проекту з підтримки конфліктно чутливої журналістики. Конфлікт на сході нашої держави кардинально змінив суспільство й поставив численні виклики перед журналістами, багато хто з яких, здається, донедавна й не усвідомлював повною мірою своєї ролі у формуванні публічного дискурсу та громадської думки. Нашою метою було підняти дискусію про роль журналістів та медіа в конфліктному та постконфліктному суспільстві, як бачимо — актуальності ця тема не втратила, відкритих запитань більшає, рішення знаходити так само непросто.

У рамках цієї ініціативи ми провели на запит Міністерства оборони України тренінги з безпеки для журналістів, що працюють на передовій. Тренерами виступили представники британської компанії First Option, а тренінги відбувалися на Яворівському полігоні. Також ми випустили посібник «Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації», в якому зібрали поради від найкращих фахівців із міжнародного гуманітарного права та гуманітарних комунікацій, медіаекспертів та журналістів із багатим досвідом роботи в конфліктних точках.

Окремо хочу згадати зроблене в рамках проекту «Детектором медіа» дослідження «Долаючи бар’єри», яке вважаю надзвичайно вдалим продуктом. Розпочавши із моніторингу практик висвітлення конфлікту та дотичних тем у друкованих, онлайн-ЗМІ та на телеканалах («що і як»), дослідники перейшли до вивчення особистісних установок («чому?»), яких дотримуються журналісти. Результати цікаві: респонденти говорили про фактичну відсутність редакційного тиску (на відміну від політичних тем) у висвітленні чутливих тематик і про те, що зрештою рішення, що і як писати, приймає сам журналіст, але за відсутності інституалізованих практик журналісти не певні щодо можливостей застосування традиційних стандартів журналістики в умовах українського інформаційного середовища. Це веде до самоцензури й самообмежень — а отже багато складних і важливих тем залишаються невисвітленими.

Хтось у такій ситуації вважає, що переважати мають патріотичні почуття, хтось — що стандарти й професіоналізм, і в нас немає універсального рішення, яке можна було би запропонувати. Наше подальше завдання в цьому проекті — «зміцнити інтелектуальну спроможність», надати журналістам якомога більше інформації та знань, щоби вони могли краще засвоїти ту потужну роль, яку відіграють медіа у формуванні суспільного дискурсу в часи напруги, і зробити усвідомлений вибір.

— ОБСЄ активно підтримала «перезавантаження» Комісії з журналістської етики. Ви й раніше підтримували КЖЕ?

— ОБСЄ підтримує процес у ширшому контексті — саморегуляцію ЗМІ та повернення до обговорення стандартів журналістської етики. За моїм відчуттям, якщо подивитися на атомізацію медіаспільноти, яка відбувається, на багатоманітність у ній думок та позицій, усе ще не вистачає якоїсь інституції чи руху, які би могли слугувати орієнтиром для журналістів у прийнятті рішення.

Ми в своїй роботі найближче зіткнулися з питанням саморегуляції та застосування етичних стандартів для медійної спільноти в контексті конфліктної ситуації на сході України. Із роздержавленням саморегуляція набула ще більшої значущості — як інструмент забезпечення незалежності редакцій від органів влади.

Ще на початку минулого року стало очевидно, що в середовищі формується запит на платформи для «внутрішньоцехового» обговорення випадків етичного характеру та на авторитетні саморегуляційні інституції для пошуку рішень таких ситуацій. У першу чергу це показало емоційне обговорення етичних питань у соцмережах, яке не сприяло консолідації журналістської спільноти. Позитивним першим кроком стало створення Незалежної медійної ради (НМР), і пізніше в грудні — «перезавантаження» Комісії з журналістської етики.

НМР, незважаючи на трохи нестандартний як для органу журналістської саморегуляції склад — більшість юристів серед членів-експертів, упродовж року роботи показала дуже хороші результати як для моніторингового та консультативного органу. А теперішній склад КЖЕ, до якого увійшли журналісти, представники професійних асоціацій, правозахисники та медіанауковці, мені здається, дозволить виконати не лише «програму мінімум» — розгляд суперечливих рішень етичного характеру, а й «програму максимум» — об’єднання медіаспільноти довкола цінностей якісної журналістики.

Не слід забувати і про те, що КЖЕ є членом регіональної мережі органів саморегуляції, до якої входять такі ж організації із Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії та Молдови — і це корисний ресурс, особливо коли медійний простір регіону стикається зі спільними викликами.

— Які саморегуляційні моделі можуть бути застосовані в Україні?

— На мою думку, в НМР та КЖЕ є хороша перспектива співпраці, де Рада виступала би як експертний моніторинговий та консультативний орган щодо дотримання медійниками норм законодавства та ключових професійних стандартів, а Комісія, окрім розгляду скарг, взяла би на себе розвиток та впорядкування етичних стандартів, їх подальше пропагування та підвищення поваги до них із боку журналістського середовища.

Ну й оскільки питання було про моделі саморегуляції, хочу дуже коротко згадати про прес-омбудсменів. Моделі прес-рад та прес-омбудсменів не є взаємовиключними, вони цілком можуть застосовуватися паралельно. Інститут прес-омбудсмена передбачає введення в редакції окремої посади, рівної за статусом та рівнем оплати з посадою головного редактора, яку зазвичай обіймає досвідчений та авторитетний журналіст, чиє завданням — розглядати й реагувати на скарги, що надходять від аудиторії стосовно  конкретних матеріалів. Тут ключовою є гарантія для прес-омбудсмена вільно критикувати журналістів та керівництво свого медіа, й готовність останніх цю критику адекватно сприймати й реагувати на неї. Зазвичай медіа приймає рішення про введення посади омбудсмена після кризи стосунків зі своєю аудиторією. Так було в газети New York Times у 2003 році — після того як одного з журналістів видання було звинувачено у плагіаті. Модель прес-омбудсменів в окремих виданнях найбільше застосовується у США, Великобританії, Нідерландах, Франції та Швеції.

— Що ще в планах у рамках медійної програми?

 2017 рік ми відкрили 3 лютого міжнародною конференцію «Безпека журналістів: ключова вимога для гарантування свободи ЗМІ», яку проводили на окремий запит Міністерства закордонних справ. До розмови приєдналися Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятовіч, колеги з ЮНЕСКО та Ради Європи, представники ключових медійних організацій. Обговорили тему, яка, на превеликий жаль, не сходить із порядку денного — стан розслідування правопорушень проти журналістів. Презентували проект розроблених медійними організаціями змін до законодавства та спробували обговорити конкретний план подальших дій, базуючись на розроблених раніше рекомендаціях офісу Ради Європи.

Триватиме робота із реформування друкованих ЗМІ. Продовжуватимемо проект із конфліктно чутливої журналістики, плануємо низку освітніх заходів та обговорень за участі журналістів та громадянського суспільства. Я думаю, що цього року ми будемо фокусуватися на наближених до лінії контакту територіях.

Крім того, розпочнемо співпрацю з викладачами факультетів журналістики — хочемо спільно розробити рекомендації щодо викладання журналістики конфлікту. Міністерство освіти зможе розглянути можливість включення їх до курсу журналістської етики.

— Це новий для вас напрям. Як саме відбуватиметься співпраця з викладачами? Ви вже обрали виші?

— Ні, ще не обрали. Ми плануємо провести низку семінарів для викладачів з цієї теми. Я думаю, що ми візьмемо два-три «пілотні» виші з різних регіонів України й, зокрема, обов’язково візьмемо виш зі сходу України. Хоча журналісти в зону конфлікту їздять із усіх областей. Найближчими місяцями проїдемося по ключових університетах і зустрінемося з викладацьким складом. Нашою цільовою аудиторією будуть викладачі, а не студенти, бо ресурси, на жаль, не такі великі, як хотілося б.

Буквально вчора ми також обговорювали можливість нового проекту, спрямованого на покращення журналістської освіти. Але поки що ніяких деталей розповісти не можу — скажу тільки, що ми детально вивчаємо звіт «Детектора медіа» про стан журналістської освіти в Україні. Робота дуже складна, її непочатий край. Але ми дивимося в цьому напрямі.

Початок публікації читайте тут

Катерина Толокольнікова

Автор портретного фото — Андрій Кравченко

Спілчанські новини

Регіональні журналісти можуть стати «двигуном» реформи суспільного мовлення,- НСЖУ// НСЖУ, 27.04.2017

Залучати активних журналістів, які працюють в системі суспільного мовлення, які зможуть внести нові ідеї у реформу – таку пораду пропонує взяти до уваги керівникові ПАТ НСТУ Зурабу Аласанії голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.

До 25 травня – прийом робіт на творчі конкурси НСЖУ// НСЖУ, 27.04.2017

Національна спілка журналістів України закликає журналістів, редакційні колективи, спілчанські осередки подавати свої доробки для участі у творчих конкурсах НСЖУ.

Голова НСЖУ – у складі колегії Держкомтелерадіо// НСЖУ, 26.04.2017

До складу колегії Державного комітету з телебачення і радіомовлення введено голову Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка. Наказ про зміни в складі колегії було озвучено головою Держкомтелерадіо під час засідання робочого органу 25 квітня.

Міжнародні організації та українські журналісти привітали новообраного голову НСЖУ// НСЖУ, 26.04.2017

Кримський журналіст Микола Семена, родина Романа Сущенка, представники міжнародних та українських журналістських організацій привітали Сергія Томіленка з обранням на посаду голови Національної спілки журналістів України.

Партнери