ВИСТУП

голови Національної спілки журналістів України

Ігоря Лубченка

на XXV Конгресі Міжнародної федерації журналістів

 

м.Афіни, травень 2004 р.

 

Шановні колеги!

 

Сила такого авторитетного об'єднання професіоналів пера і мікрофона, як наша Міжнародна федерація журналістів, - у постійній увазі до спілок - членів.

Останнім часом виконком став більше уваги приділяти національ­ним організаціям, зокрема, і нашій Спілці. Два візити Генерального секретаря Ейдана Уайта, приїзд керівника проектів пана Олівера Моні-Кірла, безперечно, сприяли глибшому розумінню штаб-квартирою у Брюсселі процесів, які відбуваються в українському суспільстві і в україн­ській журналістиці.

Ми вдячні МФЖ за ініціативу проведення восени у Києві конференції, яка обговорити майбутнє української журналістики.

Наша Спілка вбачає своїм завданням зробити наші засоби масової інформації справ незалежними.

Сьогодні кожне п’яте друковане ЗМІ засноване структурами влади.

Вже наступного дня після проголошення незалежності України редакційні колективи відмовилися від засновників - партійних і ком­сомольських комітетів, самі виступили єдиними засновниками своїх видань, взявши на себе всю повноту відповідальності за редакційну політику і економічне виживання ЗМІ. Нам, хто трансформував у той період українську журналістику з партійної в громадську, здавалося, що нарешті з’явилася унікальна можливість створення справді неза­лежних засобів масової інформації.

Але цей процес відбувається у складних політичних і економіч­них умовах.

Наша економіка була глибоко інтегрована в загальносоюзну. У нас не було своїх Збройних Сил. Хоча Україна була одним з заснов­ників ООН, у нас не було досвіду і структур для зовнішньополітичної діяльності.

Розрив господарських зв’язків між колишніми республіками Радянського Союзу, різке падіння промислового і сільськогосподарського виробництва, гіперінфляція знищили тривку економічну базу, на якій існували ЗМІ в радянські часи і навіть в перші два-три місяці незалежності України.

Під час первинного накопичування капіталу відбулося різке роз­шарування суспільства. Маємо вже понад 200 власних мільйонерів, але мільйони громадян живуть за межею бідності. Кількість зайнятих у народному господарстві за роки незалежності зменшилася на 4,7 млн. осіб, майже стільки ж виїхало на заробітки за кордон. Відбувся різкий відтік за межі України найпродуктивніших вчених, талановитої наукової молоді.

У таких умовах марно розраховувати на швидке становлення медіа-бізнесу. Адже дуже обмежений рекламний ринок, відсутні можливості за реальними цінами розповсюджувати друковані видання, населення не має коштів утримувати Громадське радіо і телебачення.

Аналогічний старт був і в інших постсоціалістичних державах. Але за останнє десятиріччя у багатьох з них суттєво змінилася об­становка в інформаційному просторі.

Передусім, зникло саме поняття державних і комунальних засобів масової інформації. Вони збереглися лише у деяких частинах колиш­нього Радянського Союзу, на жаль, і у нас в Україні.

Національна спілка журналістів переконана: структури влади повинні вийти із складу засновників друкованих засобів масової ін­формації, а державне телебачення і радіомовлення повинно трансфор­муватися в суспільне. На цьому шляху нам доведеться подолати кілька перешкод.

Передусім, переконати громадськість, а головне - самих журна­лістів видань влади, що в демократичному суспільстві не може бути ЗМІ, які фінансуються за рахунок платників податків. Парадокс в тому, що багато редакцій не одержують реальної фінансової підтримки з бюджету, що негативно відбивається на матеріальному становищі працівників редакцій, але відкидають саму думку видавати газету без бюджетної дотації. Більше того, існуюче законодавство зобов’язує структури влади укладати договори з редакціями ЗМІ про висвітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання. Елементарні підрахунки показують, що діючи в рамках закону, ЗМІ отримали б більше реальних грошей, ніж сьогоднішні дотації, які редакторам доводиться нерідко буквально випрошувати.

Але місцеві державні адміністрації і місцеві ради не хочуть відмовлятися від своїх прав на видання газет. Не хочуть цього і багато журналістських колективів. Влада не хоче втратити економічний і адміністративний важелі впливу на пресу, а журналісти бояться, що без адміністративної і економічної підтримки влади вони не витри­мають конкуренції з іншими виданнями.

Але сьогодні практично в кожній області України існують міські і районні газети, що не беруть з бюджету грошей або одержують дотацію, яка не перевищує 10 відсотків всіх видатків по випуску газети. Своє завдання ми бачимо у тому, щоб на базі цих і аналогічних редакцій провести нав­чання журналістів всіх комунальних ЗМІ, аби переконати, що зробити провладне видання незалежним можна. Звичайно, налагодити таке нав­чання складно організаційно, а головне - фінансово, тому що наша творча Спілка не має відповідних коштів, а донори, на жаль, не поспішають допомогти.

На український медіа-ринок уже приходять не лише російські, а й західні інвестори. І це викликає певну тривогу як у суспільстві, так і у самих журналістів. Адже відомі факти, коли в інших країнах нові господарі різко змінювали редакційну політику, викидали журна­лістів на вулицю, порушували національне законодавство.

Ми були б вдячні, якби МФЖ проаналізувала, як змінилося стано­вище у засобах масової інформації постсоціалістичних країн, куди прийшли іноземні інвестори, які сталися позитивні зміни, які не­гативні, які уроки з цього мають засвоїти національні спілки жур­налістів.

Спілка, яку я репрезентую, - творча. Кілька років ідуть розмо­ви про створення журналістської профспілки. Дві спроби створити її закінчилися невдачею. Пізніше створили профспілку "Журналіст Украї­ни", яка має всеукраїнський статус і налічує близько двох тисяч членів. Рік тому виникла Київська незалежна профспілка. Наша Спілка співпрацює з обома. Проте, обидві вони не відіграють помітної ролі у захисті трудових прав журналістів, багато працівників ЗМІ не хочуть переходити до них з профспілок працівників культури або інших, де перебувають по багато років. Але найголовніша причина у тому, що в Україні немає об’єднання власників ЗМІ роботодавців, немає з ким укладати генеральну тарифну угоду, вести переговори про умови оплати праці, соціальні гарантії тощо.

Ми вважаємо, що одним з завдань МФЖ на наступний період мас стати особлива турбота Федерації про організацію взаємного навчання керівників ЗМІ постсоціалістичних країн досвіду економічного розвитку інформаційного простору, захисту професійних і трудових прав журна­лістів.

Це могли б бути семінари, тренінги, поїздки для вивчення дос­віду.

Ми вдячні колегам з Німеччини, Норвегії, Данії, Великої Британії за допомогу і підтримку, яку вони надають нашим організаціям, Організоване ними навчання показує перспективу, до якої нам треба йти. Але не менш важливо, щоб ми вчилися у спілок журналістів тих країн, з якими донедавна були в одному таборі. Нам важливо зрозуміти, завдяки чому вони виявилися попереду нас у розвитку медіа-простору, що допомогло їм трансформувати національну журналістику від­повідно до потреб сьогодення.

Доцільно, на нашу думку, утворити під егідою МФЖ постійно діючий "круглий стіл" керівників журналістських організацій країн Східної європи, на якому б регулярно обговорювалися проблеми діяль­ності ЗМІ, виходячи саме з досвіду цих країн. Національна спілка журналістів України готова провести наприкінці цього або на початку наступного року перше таке засідання у Києві.

Шановні колеги!

Коли мене запитують, чи є в українських засобах масової інфор­мації свобода слова, я відповідаю: є! І це підкріплюється фактами. Всеукраїнські суспільно-політичні видання, які категорично не сприймають сьогоднішню виконавчу владу, включаючи Президента Леоніда Кучму, мають загальний разовий тираж близько мільйона примірників. Але так само, як реально існують ці видання, реально існує й тиск - економічний, адміністративний, судовий на засоби масової інформації і журналістів. Хочу особливо підкрес­лити: тиск не лише влада, а й власників видань - бізнесменів, лідерів політичних партій і громадських об'єднань. На зміну відкри­тій радянській цензурі прийшла інша - більш завуальована і підступна. У душі журналіста знову поселилася самоцензура.

Занепокоєння нашої Спілки викликає та обставина, що на ЗМІ і журналістів тисне влада і у тих країнах, які вважають себе оплотом демократії. Права журналістів на свободу слова треба відстоювати повсюди – і у країнах колишнього соціалістичного табору, і у “третьому світі”, і у країнах “золотого мільярда”.

“Списки ворогів преси”, можливо, й відігравали на попередніх етапах свою роль, але сьогодні вони вже нікого не дивують і не шокують.

Тому, вважаємо, Міжнародна федерація журналістів має ініціювати проведення спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН, присвяченої проблемам свободи слова, прав і відповідальності журналістів.

Ще кілька років тому всі визнавали, що інформаційне законодав­ство України є прикладом для інших пострадянських держав. На жаль, в останні місяці наш парламент ухвалив закони, які можуть викликати тільки подив. Чого варті такі новели Цивільного кодексу, як от: "Негативна інформація про особу вважається недосто­вірною інформацією", або "Офіційні заяви офіційних, посадових осіб вважаються достовірною інформацією". У цій аудиторії зайве говорити як обмежують такі положення можливості журналіста писати і говорити правду.

Національна спілка журналістів неодноразово на різних рівнях попереджала, які наслідки для свободи слова, демократизації сус­пільства матимуть такі статті Цивільного кодексу. Зрештою, нас підтримали й інші громадські організації. Відповідний проект Закону підготовлено. Але різке протистояння політичних сил у парламенті не дає їм змогу ухвалити рішення.

Гострота політичних протистоянь в українському суспільстві сьогодні обумовлена значною мірою підготовкою до виборів Президента України, які відбудуться у жовтні цього року.

Теперішня президентська кампанія буде не менше напруженою, ніж минула. У ній активно використовуватимуться різні брудні технології. Національна спілка журналістів вирішила звернутися до кандидатів у президенти з пропозицією публічно заяви­ти про свою позицію з проблем свободи слова, .діяльності незалежних засобів масової інформації. Сподіваємося, ці заяви стануть камерто­ном для визначення позиції виборців. Крім цього, ми створюємо громадський Комітет гарантії вільної діяльності ЗМІ і жур­налістів у період кампанії по виборах Президента. Ми звернулися до керівників міністерств і відомств з проханням призначити співробіт­ників, відповідальних за взаємодію з цим Комітетом.

Нас все більше турбує проблема професійної етики журналіста. На жаль, чимало наших колег не відчувають особистої відповідальності за написане і сказане слово, друкують замовні статті і роблять замовні передачі. Наскільки нам відомо, це проблема не лише пострадянської журналістики. Метастази цієї хвороби проникають у журналістське середовище й інших країн. Жонглювання фактами, упереджене ставлення до подій і осіб зводить нанівець саму нашу професію.

Тому ми вважаємо за необхідне,  щоб наш Конгрес звернувся до всіх журналістів – членів МФЖ з закликом берегти у чистоті нашу професію і своє журналістське ім’я.

Українські жур­налісти - заручники складних процесів, що відбуваються в суспіль­стві, процесів, які нерідко переходять в криваві розбірки.

Міжнародна громадськість добре поінформована про трагедії Георгія Гонгадзе і Ігоря Александрова. Не жаль, не зважаючи на гуч­ний резонанс, ці злочини досі не розкриті. Керівники силових ві­домств не раз обіцяли подати конкретні обвинувачення замовникам і виконавцям вбивств, але досі цього не зроблено.

Напередодні нашого конгресу я зустрівся з теперішнім Генеральним прокурором України Геннадієм Васильєвим. На жаль, всі запевнення його попередників про те, що злочин невдовзі буде розкрито, виявилося елементарним популізмом. У справі немає ні заарештованих, ні підозрюваних. Досі не знайдено і голову Георгія Гонгадзе. Генеральна прокуратура “з чистого аркуша” опрацьовує різні версії трагедії.

Менше, ніж через рік після Гонгадзе, загинув тележурналіст Ігор Александров. За розпорядженням Президента України правоохорон­ні органи виділили для розкриття злочину чималі сили. А підсумок? Спіймали особу без певного місця проживання, що і на погляд не­спеціаліста не міг убити людину, сильнішу за нього. Перше судове засідання по цій справі відклали на 10 місяців після отримання об­винувального висновку, тому що, як було заявлено, у суду немає гро­шей на проведення процесу. У відкритому листі, оприлюдненому україн­ськими засобами масової інформації, я закликав суддів надати кошто­рис судових витрат і пообіцяв, що звернусь до громадян України з закликом зібрати гроші. Судді скликали термінову прес-конференцію, де звинуватили мене в емоційному тиску на них, але за кілька днів потому все-таки почали процес. Закінчився він виправданням обвину­ваченого. Нинішньому складу Генеральної прокуратури довелося все знову починати “з нуля”. На сьогодні заарештовано 10 осіб, які підозрюються у скоєнні серії вбивств, зокрема, й Ігоря Александрова. Заарештовані також два працівники правоохоронних органів, які фальсифікували матеріали попереднього слідства. Розглядається питання про притягнення до відповідальності колишніх працівників Генеральної прокуратури, які недбало поставилися до виконання своїх обов’язків під час слідства.

Гонгадзе і Александров - не єдині журналісти, які загинули у роки незалежності. Дуже бага­то смертей правоохоронні органи кваліфікують як побутовий нещасний випадок. Національна спілка журналістів має сумніви в багатьох таких оцінках. Дискусії з цього приводу між Спілкою журналістів, Генеральною прокуратурою і Міністерством внутрішніх справ постійно тривають. Нині досягнута домовленості, що Генеральний прокурор дає доручення групі спеціалістів ще раз уважно вивчити усі справи щодо загибелі наших колег. Ці фахівці зустрінуться у Національній спілці журналістів з представниками тих редакцій, де працювали загиблі. Сподіваюся, у взаємній дискусії (а редакції проводили власні розслідування) ми наблизимося до істини.

І ще одне тривожне явище.

Журналісти все частіше гинуть у зонах конфліктів. Можна як завгодно ставитися до операції в Іраку - підтримувати чи не підтри­мувати її - але український журналіст Тарас Процюк виконував там свій професійний обов'язок. Він, як і його іспанський колега, заги­нув у готелі "Палестина" після пострілу з американського танку. Це не поодинокий випадок. Але у даному разі трагедії можна було уник­нути, якби на готелі був опізнавальний знак, що там живуть журна­лісти.

Ще кілька років тому, коли гинули журналісти під час війни у колишній Югославії, наша Спілка звернулася до МФЖ із закликом ініціювати ухвалення міжнародного документу, за яким журналісти у зонах конфліктів користувалися б таким же імунітетом, як медики і священики. На жаль, до нашої пропозиції не дослухалися. Ми наполя­гаємо, щоб виконком, який обере нинішній конгрес, зайняв принциповішу позицію, гостро вимагав би розслідування кожного факту загибелі журналістів у зоні конфліктів, матеріального відшкодування сім’ї загиблого стороною, з чиєї вини він загинув.

На двох попередніх конгресах ми пропонували встановити Міжна­родний день пам’яті загиблих журналістів і видати книгу про колег, які віддали життя виконуючи свій професійний обов'язок.

Таку книгу ми одержали при реєстрації.

Сподіваємося, що цього разу делегати конгресу з більшим порозумінням поставляться до інших наших пропозицій.

 

Спасибі за увагу.